Вирішили ми з чоловіком взяти дитину з дитбудинку погостювати у нас, але такого повороту подій навіть я не очікувала

У нас із чоловіком уже дітки свої виросли давно. Старша донька вийшла заміж, сама незабаром стане мамою. А молодший син поки що навчається в університеті. Всі діти давно від нас з’їхали та живуть у своїх квартирах, які ми їм подарували. Тільки от чоловік останнім часом став натякати, що хоче ще одну дитину. Але я не могла йому народити. Ми вирішили взяти дитинку з дитячого будинку, але поки що просто у гості, а не на усиновлення. Так ми й познайомились із Дімою.

Діма був таким гарним хлопчиком, але мав слабкий імунітет, тому він багато хворів. Дімі було вже 5 років, для дитячого будинку – це вже не потрібна дитина. Мало ймовірності, що його хтось візьме, бо переважно батьки беруть новонароджених. Але Діма відразу сподобався нам, він був таким маленьким і беззахисним. Ми стали забирати Діму до нас у гості. Чоловік грав із хлопчиком, вони будували рейки для паровоза, грали в машинки, разом малювали, їли, спали. Усі робили разом – як справжні тато та син.

Діма навіть став називати мого чоловіка «татом». Це для нас стало великою несподіванкою: ми розуміли, що дитина вже звикла до нас і кидати її ми не збиралися. Чоловік почав оформляти документи на усиновлення. Тільки от, чесно зізнатися, спочатку у мене до Діми не було ніяких почуттів. Материнське почуття теж підвело. Я не знала, що мені сказати. Але зараз, коли Діма пішов уже до першого класу, я встигла щиро полюбити цього хлопчика мого сина.

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *